План виходу із внутрішньої кризи. Коротко.

Обірвати шкідливі контакти.
   Почати думати про себе гарно.
    Виглядати красиво.
       Налагодити стосунки.
          Прибрати й тримати чистоту.
             Бути систематичною щодо навчання й режиму дня.
                Фізичні тренування. (3х3= 3 рази тренажерка, 3 рази на тиждень басейн)
                   Нормалізація духовного життя.

Приблизно так виглядалапочаткова форма. Духовне життя відкладено в далеку шухляду не того, що воно менш важливе. З нього теоретично треба було б починати. Але ця сфера - найважча, найскладніша за своєю суттю та структурою. Того з нею я збиралася почати, щойно впораюся з усіма іншими, легшими. Збиралася. А потім раптом зрозуміла, що далі з оцього місця не зрушу такими темпами. Починати з духовного, коли у всьому іншому завал - нерозумно, зухвало, бо буде безрезультативно. Рухатись далі, ладнати й латати все інше, без того, що тримає нас живими - нераціонально, це як "тягнути кота за інтимне місце" (даруйте, пане С.С.): тягнеш, прешся, гнешся; воно йде, та так туго, що й мотузок скоро обірветься. І вчора мені прояснилось: треба сьогодні, на тому етапі, що я є, починати рухати духовніть ПАРАЛЕЛЬНО. Паралельно цій та подальшим сходинкам. ЗАРАЗ той час. Я вже можу. Просто треба заволати до Бога. Треба вже починати оживати. Досить ходити вбитою особистістю вулицями прозябленого Хаугесунду. Я вже можу. Систематичність. Ось моя мета. Систематичність не тільки щодо зовнішнього вигляду, чистоти кімнати й конспектів, не тільки режиму дня й фіз. тренувань, а ще й духовності. Я до цього ніколи не могла впоратись із систематичністю щодо стосунків з Богом. Тепер. Зараз. Я починаю. Сьогодні.

Обірвати шкідливі контакти.
   Почати думати про себе гарно.
     Виглядати красиво.
       Налагодити стосунки з новими цікавими людьми. 
          Прибрати й тримати чистоту.

•               Бути систематичною щодо навчання й режиму дня.
•               Фізичні тренування. (3х3= 3 рази тренажерка, 3 рази на тиждень басейн)
•               Нормалізація духовного життя.

Я хочу жити. Знову.

Я хочу жити. Знову хочу жити. Коли є хтось, кому не наплювати, що тобі зриває дах і несе далеко за обрій. Коли ти просто психуєш, хочеш порозбивати весь посуд, і замість цього фарбуєш дико очі й вмикаєш "Мотороллу", що аж ноут розривається від перенапруги децибел. І все через те, щодо тебе усім фіолетово. Ніхто не пережзвонює, коли не взяв слухавку. Ніхто не чекає. Ніхто не заходить, щоб погуляти містом. І коли усі й разом.... так буває... тоді просто зриває дах. І ти стоїш, фарбуєш двома тушами очі, робиш тінню яскраві зелені контури на фіолетовому фоні, малюєш губи, вдягаєш сережки й намагаєшся не плакати, пробуючи заглушити крикучий біль дикими децибелами українського року... І тут, раптом... Тобі дзвонять у двері. Приходять і кажуть: "Слухай, ну через півгодини ми можемо піти погуляти, якщо хочеш. Просто треба додому подзвонити. А потім можемо з тобою піти, якщо ти хочеш." (!!!!!) І ти зліший злого кажеш, що тебе всі дістали, але таки погоджуєшся. Бо (!) ця ж людина таки прийшла. Таки сказала. Таки змінила плани. Просто щоб тебе не рознесло вщент. Щоб тебе не носило одну пустим мрячним містом, яке бризкається холодними сльозами дощу. Просто щоб тебе не розривало зсередини від болю, який ти не можеш нікому показати й починаєш істерично сміятися. Сміятися й битися в шаленій ейфорії просто так, тільки щоб раптом не розплакатись, щоб ніхто раптом не дізнався, як боляче тобі буває, перманентно буває...

Ця людина вбила на мене весь день. А я це дорого оцінюю. Просто, бо людині не було байдуже. Просто, бо людині цікаво зі мною спілкуватися. Просто. Не через щось.

Я хочу жити. Якщо є хтось, кому не байдуже, жити треба.

Марний день - то марна справа :(

Вчора писала-дописувала свою Studiekrav. Не їла нормально, нічого не готувала. Засрала всю кімнату знову. Не була в душі, не чистила зуби... Короче, все вчора повернулося назад. Просто часу не було. А це не правильно. Сьогодні спала до другої дня. Ще півдня промаяляся, розболілась голова, бо сиділа коло компа... Пішла помокла під дощем, подихала повітрям. Ну і все. День марний. Зараз приберу й почну знову жити новим життям. Добраніч.

Завал, з яким я збираюсь впоратись

Зараз 15:38 і я щойно вмостилася в бібліотеці, щоб ПОЧАТИ писати свою Studiekrav. На все про все в мене офіційно - 5 днів, а фактично - два. Завтра я працюю, в четвер теж, а в п'ятницю в мене курси з вітрильного спорту. Та ще й Тарасику треба допомогти на роботі.

Написати треба 3000 слів. Пишу я 500 за 5 годин. Бібліотека закривається через 2 год., і мені треба за сьогодні видати 1000-1500 слів (не включаючи плану, вступу та літератури). А я при цьому сиджу і пишу цей блог. Карочє - зашибісь! )))

Я пішла працювати!

Одна сходинка подолана

Все. Прибрала. Прибрала так ілеально, як тілько воно могло бути. Всі папери в ідеально порядку: всі розіпхані конвертиками, папочками, пакетиками, поличками. Тепер - розіпхати в потрібному систематичному порядку папери та нотатки, накопичені безвідповідальними днями останніх трьох тижнів навчання. Ще написати кончпект з Væsketerapi та ПОЧАТИ ПИСАТИ STUDIEKRAV. Почати, коли більшість вже все закінчила, і скоріш за все віддала на перевірку. Ну, офіційно - в мене ще тиждень. Дедлайн - п'ятниця, північ. Взагалі люблю це слово - "дедлайн". Воно наче саме за себе говорить: "Не встигнеш, ти - dead". Не дуже оптимічтично, але по суті. Тому беру своє м'якеньке місце в руки, й починаю ПРАЦЮВАТИ!


До зустрічі завтра.

Передпологові потуги

Зараз в нас 13:37. Я не пішла до церкви. Погано, але це буде наступним кроком. Я випила чашки з чотири кави й какао (навіть наколотила одну Сандрі й понесла її будити). Тепер в мене нема улюбленої чашки, яка виконує свій дружній обов'язок у Сандри в кімнаті. Може, це допоможе пити менше сьогодні? ))))) Та ні, то дурнощі)) В мене ж є ще чашки х сервізу))) Але вони не улюблені...

Пологи продовжуються. Я таки не доприбирала вчора. Так і не почала писати свою роботу на п'ятницю. Словом, пробайдикувала. Прозмагалася з собою, з отою пофігістичною натурою, що так класно прижилась в моїх нутрощах.  Ще не зовсім впевнена, чи є в мене сили на те, щоб почингати з нею боротися. Але я намагаюсь. Це якось схоже на передпологові потуги: кілька хвилин страшного болю, вичавлення сил задля бородьби за нове життя, що має народитися, а потім - кілька годин (а то й ціла доба) перерви, і потім - все знову. Сподіваюся, воно того варте. Я щиро сподіваюся.

Встала опів на одинадцяту, в душ (але так не хотілося, - примусила), вмилася, замазала свої вавки (пороздирана шкіра, де були хоч якісь натяки на прищ - мій спосіб завдавання собі болю), зачемала волосся, вділася. Потім походила напівмертва по кімнаті. Зрозуміла, що тут лише кавою не допоможеш, то довелося одягти сережки й намазюкатися тушшю. Наче спрацювало. Тепер ввімкнула "Мотор'Роллу", отриману вчора від Сандри. То наче ця музика трошки стримулює мої заспані біоритми. Зараз буду доприбирувати. Доречі, "Скай" щось мене на сум навіває... Більше його не слухаю. Поки що.


Пішла прибирать.

Сьогодні

Сьогодні я починаю вести цей блог. Для тих, хто чекав на блог французькою, сильно помилився. Я її чесно забула два роки тому (і нехай не дізнаються про те мої шановні викладачі, які мені вже були кишки повикручували з приводу нездібності нашої групи, а тепер переказують мені привіти закордон і нахвалюють, яка ж я була і "здібниця", й розумниця).

Десь з півроку я сиділа у страшній депресухі, коли не хотілося жити, їсти, прибирати в кімнаті, вмиватися, дивитися в дзеркало.... Життя було сірим, сонце - чорним, кімната - тісною й неприємною тюрмою, їжа - огидно не смачною, - відчувався лише цукор, коли його було багато, -  але їла я багато, їла просто бо нервувала. А ще було багато кави. Солодкої кави. Вона заміняла мені те, що іншим заміняють сигарети. А ще... А ще була постійно думка, що треба закурити. При цьому від думки, які ж ті сигарети можуть бути на смак, починало нудити. Але треба було собі якось нашкодити. Треба було зробити собі неприємно, а чи навіть і боляче, щоб у серці боліло менше. Так і не закурила. Слава Богу! Здоровий глузд, або ж просто чиясь молитовна підтримка одного разу показала моєму мозкові картирку - то лежали на столі не сигарети, відібрані у друга, а просто... лайно натуралє :). Мене як передьорнуло від того видовиська, і я без зазріння совісті викинула те лайно у смітник. Так йому й треба!

Іноді, коли мозок геть зривався і просився назовні, йшла в гори. Йшла, щоб просто десь реалізуватится, щоб  не експлодувати посеред власної кімнати від надлишку негативної енергії, щл просто перла. Доречі, класно допомагає: приповзаєш додому геть виснажений, всі м'язи болять, сил нема, - на недоречні роздуми теж, - і ти просто поринаєш у чарівний світ рідної постілі та пухової ковдри. На кілька годин ти просто відключаєшся. А потім - як завжди, починається новій винос мозку.

Але те все позаду. Я хочу, щоб воно було позаду. Мені набридло таке життя. Мені набридло животіння. Я хочу жити, хочу відчувати, хочу чути, хочу бачити Бога поряд. Я хочу бути живою особистістю, а не потворою, що плазує задля виживання в цій відмороженій Норвегії, де люди замість серця мають шматочок льоду. Доречі, вони з цим не погоджуються). Це їхні проблеми))

Я просто хочу тепер все змінити. Я хочу жити. Я сьогодні починаю. В мене є ціль. Першим кроком було почати спілкуватися з людьми. Вже тиждень я намагаюсь виглядати людиною, вдягаюсь не в спортивні та футболки, в яких я схожа на справжнісіньку корову. Сьогодні я вбила цілий день на прибирання. Не скінчила. Поки що вагаюсь, чи варто все закінчити сьогодні... Спробую. Хочу завтра прокинутись і відчути себе в новому житті. Я спробую. Але голова болить і очі вже геть злипаються, наче медом намазані...

Завтра треба сісти написати роботу з психіатрії, а то вже вона мене в одне місце клює. Лад серед книжок на полиці вже з'явився. Це прогрес. Треба тепер всі документи гарно й систематично поскладати, а потім перейду до впорядкування нотаток, аудіозаписів, списку для читання й розкладу.

Колись, коли розберусь з навчанням, займусь зовнішністю, а то ті тонни солодкого, злопані за минулих півроку вилізли кілограмами не тільки боком, а ще й стегнами, животом, спиною й попою. До врегулювання цього теж дійдем. Але згодом. Перш за все навчання та режим дня.

Все йду доприбирувати.

Надобраніч всім. І мені.