søndag 5. september 2010

Сьогодні

Сьогодні я починаю вести цей блог. Для тих, хто чекав на блог французькою, сильно помилився. Я її чесно забула два роки тому (і нехай не дізнаються про те мої шановні викладачі, які мені вже були кишки повикручували з приводу нездібності нашої групи, а тепер переказують мені привіти закордон і нахвалюють, яка ж я була і "здібниця", й розумниця).

Десь з півроку я сиділа у страшній депресухі, коли не хотілося жити, їсти, прибирати в кімнаті, вмиватися, дивитися в дзеркало.... Життя було сірим, сонце - чорним, кімната - тісною й неприємною тюрмою, їжа - огидно не смачною, - відчувався лише цукор, коли його було багато, -  але їла я багато, їла просто бо нервувала. А ще було багато кави. Солодкої кави. Вона заміняла мені те, що іншим заміняють сигарети. А ще... А ще була постійно думка, що треба закурити. При цьому від думки, які ж ті сигарети можуть бути на смак, починало нудити. Але треба було собі якось нашкодити. Треба було зробити собі неприємно, а чи навіть і боляче, щоб у серці боліло менше. Так і не закурила. Слава Богу! Здоровий глузд, або ж просто чиясь молитовна підтримка одного разу показала моєму мозкові картирку - то лежали на столі не сигарети, відібрані у друга, а просто... лайно натуралє :). Мене як передьорнуло від того видовиська, і я без зазріння совісті викинула те лайно у смітник. Так йому й треба!

Іноді, коли мозок геть зривався і просився назовні, йшла в гори. Йшла, щоб просто десь реалізуватится, щоб  не експлодувати посеред власної кімнати від надлишку негативної енергії, щл просто перла. Доречі, класно допомагає: приповзаєш додому геть виснажений, всі м'язи болять, сил нема, - на недоречні роздуми теж, - і ти просто поринаєш у чарівний світ рідної постілі та пухової ковдри. На кілька годин ти просто відключаєшся. А потім - як завжди, починається новій винос мозку.

Але те все позаду. Я хочу, щоб воно було позаду. Мені набридло таке життя. Мені набридло животіння. Я хочу жити, хочу відчувати, хочу чути, хочу бачити Бога поряд. Я хочу бути живою особистістю, а не потворою, що плазує задля виживання в цій відмороженій Норвегії, де люди замість серця мають шматочок льоду. Доречі, вони з цим не погоджуються). Це їхні проблеми))

Я просто хочу тепер все змінити. Я хочу жити. Я сьогодні починаю. В мене є ціль. Першим кроком було почати спілкуватися з людьми. Вже тиждень я намагаюсь виглядати людиною, вдягаюсь не в спортивні та футболки, в яких я схожа на справжнісіньку корову. Сьогодні я вбила цілий день на прибирання. Не скінчила. Поки що вагаюсь, чи варто все закінчити сьогодні... Спробую. Хочу завтра прокинутись і відчути себе в новому житті. Я спробую. Але голова болить і очі вже геть злипаються, наче медом намазані...

Завтра треба сісти написати роботу з психіатрії, а то вже вона мене в одне місце клює. Лад серед книжок на полиці вже з'явився. Це прогрес. Треба тепер всі документи гарно й систематично поскладати, а потім перейду до впорядкування нотаток, аудіозаписів, списку для читання й розкладу.

Колись, коли розберусь з навчанням, займусь зовнішністю, а то ті тонни солодкого, злопані за минулих півроку вилізли кілограмами не тільки боком, а ще й стегнами, животом, спиною й попою. До врегулювання цього теж дійдем. Але згодом. Перш за все навчання та режим дня.

Все йду доприбирувати.

Надобраніч всім. І мені.

Ingen kommentarer:

Legg inn en kommentar